Асоціація ветеранів
футболу України

На трибуні стадіону «Ювілейний» лежала військова форма. Поруч – фотографії тих, кого досі шукають. У цей день у Бучі футбол був не лише про рахунок, хоча команди забили 18 м’ячів. Він був про очікування – родин, які щодня живуть між надією, тишею і вірою в повернення.

Футбольний матч у Бучі між Національною збірною України серед ветеранів та Збірною Київщини був присвячений тим, хто чекає, і тим, кого шукають. Тисячі родин в Україні від початку війни пережили це і живуть із такими думками щодня. Зниклі безвісти, військовополонені – це тема, яку не можна замовчувати, бо вона наша, спільна.

Збірна України – Збірна Київщини – 10:8

В останній день весни затишний стадіон із самого ранку був сповнений життя та надії. Перед матчем гравці одягнули футболки з написами «Голос тиші», а театральна студія Topstars виконала постановку «Два світи», відтворивши біль тисяч родин.

Футбольна частина матчу вийшла видовищною: Збірна України серед ветеранів перемогла Збірну Київщини. Але головний результат цього дня був не на табло.

Під акомпанемент теплого травневого дощу команди на футбольне поле вивели капітани – Сергій Назаренко та Микола Калашник. І вже з перших хвилин стало зрозуміло: цього дня атака перемагає захист. Тим паче, коли у складах команд грають такі вправні нападники.

У збірної України особливо небезпечною була пара Селезньов – Лисенко, на рахунку яких чотири та три м’ячі відповідно. Також забивали Старгородський, Назаренко та Медведєв.

Склад Збірної Київщини сформували працівники обласної та районних адміністрацій, представники громад, військові та волонтери. Вийшла доволі симпатична команда: на початку гри вона навіть вела в рахунку, але врешті клас і досвід ветеранів далися взнаки. У її складі варто відзначити хет-трик Андрія Михальчишина та влучний удар Миколи Калашника.

Футбольна родина поруч

Зірковим був і склад ветеранської дружини. Під керівництвом Андрія Біби на поле вийшли Едуард Цихмейструк, Сергій Нагорняк, Юрій Максимов, Сергій Погорілий, Євген Селезньов, Сергій Назаренко, Віталій Мандзюк, Володимир Лисенко, Артем Старгородський, Володимир Бондаренко, Геннадій Медведєв, В’ячеслав Свідерський, Віталій Самойлов та Олександр Венглинський.

Через службу у ЗСУ був відсутній засновник збірної ветеранів, майор Олег Собуцький. Від його імені, а також від усієї футбольної громади, перед матчем Едуард Цихмейструк відзначив:

«Збірна ветеранів підтримує військових, це головна мета всіх наших матчів вже більше десяти років, з часу нашого заснування. Кілька днів тому ми грали в Хмельницькому зі збірною ССО з нагоди десятиріччя Сил спеціальних операцій. Сьогодні ми разом з родинами, близькі яких перебувають в полоні або зникли безвісті. Це також і наш біль. Ми сподіваємося на краще і завжди будемо підтримувати військових та їхні родини».

Справді, разом із футболом головним цього дня було спілкування. Відомі футболісти уважно слухали історії матерів та дружин, розділяючи їхній біль. Навіть сивочолий Андрій Біба, який, здається, бачив усе у своєму житті, був здивований мужністю, витримкою родин та їхньою непохитною вірою в те, що рідна людина повернеться.

Ланцюг солідарності

«Ми пам’ятаємо про кожного і сьогодні символічно над нашим полем не дощ, а сльози. Сльози, які вже понад 12 років в кожному місті, в кожному куточку України. Сльози, які не дають забути найцінніших, найдорожчих, найхоробріших. Тих, завдяки яким ми можемо бути тут, продовжувати жити цивільним життям», – наголосив голова Київської ОВА Микола Калашник.

Один із головних моментів акції – ланцюг солідарності – відбувся в перерві матчу. Глядачі, гравці обох команд і почесні гості вишикувалися навколо поля, запаливши сині та жовті факели. Це був знак: родини зниклих безвісти та полонених не залишилися самі.

Тим символічнішим стало слово жінки, яка чекає на свого зниклого безвісти чоловіка вже 482 дні та об’єднала сотні людей задля спільної мети.

«Родини зниклих безвісти та полонених живуть у двох світах одночасно, – каже засновниця ГО «Голоси тиші», дружина зниклого безвісти захисника України Наталія Ільїна. – В одному світі – вони чекають, шукають, не сплять ночами, здригаються від кожного дзвінка. А в іншому – ведуть дітей до школи, працюють, готують їжу, усміхаються людям, відповідають: «я тримаюсь». І тому ця акція називається «Матч очікування: кожен голос рятує». Сьогодні футбол став не розвагою і не змаганням за рахунок. Він показує життя, яке триває, а трибуни нагадують: очікування не зникає».

Головний результат – не на табло

Фінальний свисток зафіксував перемогу Збірної України серед ветеранів 10:8. Але головний результат цього дня не вимірювався голами. У Бучі ще раз прозвучало те, що важливо чути родинам зниклих безвісти та полонених: про них пам’ятають, біль бачать, а їхнє очікування – не самотнє.

Організаторами матчу виступили Київська ОВА, Бучанська міська рада, ГО «Голоси тиші», Асоціація ветеранів ССО ЗСУ, Благодійний фонд родини Собуцьких, ТОВ «Агробізнес», Українська асоціація футболу та інші установи і громадські асоціації.

Прес-служба АФВУ